Боже, я прошу Тебе,
Ти прости мене
Я весь погруз в гріхах
Я в такому болоті сиджу,
Що страшно мені самому!
У Бога благаю:
Боже, прости!
Що робити мені я не знаю
І губи мої лиш шепочуть:
Боже, дай розум мені
Я весь у багні.
І боюсь я далі щось сказати
Боюсь Його я турбувати
І сам себе не можу в руки взяти
Плоть сильніша
В ріг баранячий крутить
І скручує мене
Невже це ніколи не мине?
Невже плоть ця буде їсти мене
Од самого кінця?
Я так багато пережив,
А плоть свою не подолав
Що за сила в ній така,
Що скидає на землю любого сідака
І далі мчить
Скида вся і всіх.
З плоттю не домовишся ніколи
Вона «в доску» вся своя
Вона з тобою все життя
Її ти кормиш, одягаєш
Туфлі нові їй купляєш,
Чи шляпа буде личити її,
А плоть ходить, показує себе
«Дивіться, яка я гарна
Візьміть мене собі»
І як важко відмовитись
Від такої краси
І ми далі заробляємо собі гріхи.
А де сили взяти,
Що б самого себе від цього вдержати
І я знаю, де ці сили взяти
В Біблії!
Якщо її добре почитати
Це Боже Слово,
І воно мені поможе.
Але я не можу, Боже, я не можу!
Чому, я й сам не знаю,
Хоча і Слово це читаю
Хтось сильніший є за мене
Він спокійно так мене бере
З другою плоттю рядом він кладе
Влюбляйся насолоджуйся собі
І не турбуйся ти за те,
Яке життя дальше там буде
Хай тобі добре буде тут
А що дальше там буде
Та якось там воно буде.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 8552 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.
