Апостол Петро пережив бурхливе життя. Зустріч з Христом, Його смерть і
Воскресіння, зрада самого Петра і навернення. Потім апостольський труд.
І як ми знаємо колишній Симон, син Йони, закінчив своє життя у столиці тогочасної
Імперії, Римі. Він був розіп'ятий.
Віра ж започаткована Христом і проповідувана Апостолом перемінила світ. Тепер у
Римі існує певний центр усього християнського життя. І так багато різних людей
знаходить втіху і сенс свого життя, страждань та смерті у вірі в Ісуса.
Апостол Петро також написав два листа, які визнані Церквою боговдухновеними.
Через них ми ніби можемо доторкнутися безпосередньо до самого серця автора. Бо
усі інші свідчення про Симона є написаними іншими людьми: учнем Марком, Лукою
та іншими авторами.
Про що пише Апостол? В мене не має достатньо сил та здібностей для того, щоб
пізнати увесь їхній зміст. Але я хтів би застановитися лише над одними словами з
Другого Послання.
Петро пише про саме Святе Писання. Він говорить, що воно є світильником, якій
світить у темряві і звертається до християн, що вони добре роблять коли
звертаються до нього. Цей світильник світить у темряві, перестане бути потрібним,
коли почне розвиднятися і рання зоря зійде в серцях віруючих.
Про що говорять ці слова? Ми справді живемо у темряві. Майже все навколо нас
відкинуло Бога, Правдиве Світло і перебуває у темряві. Однак є речі, які нагадують
нам про День: це є Святе Письмо, святі Таїнства, добрі люди, природа. Ці речі
допомагають нам остаточно не втратити віру, не впасти на дусі.
Ці слова дуже близькі моєму розумінню дійсності і вони вселяють в мене надію, що
цей час колись закінчиться. Наступить День, пройде темрява. А цей час треба просто
перетривати, використовуючи усі даровані нам Богом засоби.
Апостол Петро, хоча сам бачив Христа і пережив, відчув Його любов, усе одно дізнав
і часу покинутості та самотності. Він зрозумів, що таке правдива віра, коли вона
прагне досягнути Бога, і не може цього здійснити тут на землі. Через це Апостол є
дуже рідний моєму серці. З усієї душі я хтів би подякувати йому за ці слова: віри,
надії та любові до Бога.
Прочитано 12252 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Знаменье - Роман Бердов Сия история основана на реальных событиях (взрыв доменной печи № 4, ОАО “СеверСталь”, а тогда ещё “ЧрМК”город Череповец, Вологодской волости). Но по счастливому стечению обстоятельств (вот уж действительно есть БОГ на свете), народу пострадало очень не много. А дело была так. В то время (где-то начало семидесятых (пардон, меня тогда ещё и в проекте не было)), в бригаде горновых (рабочие литейного двора, которые производят разливку готового чугуна из доменной печи в ковши (такие гигантские огнеупорные чаши на железнодорожных платформах)), существовала традиция, каждый день кто-то один назначался дежурным по чаю (заваривалось десятилитровое ведро на всю бригаду). В тот злосчастный день, а точнее, ночь, так как дело происходило в ночную смену, дежурным по чаю был назначен один законченный алкоголик, которого трезвым, наверное, ни кто и не видел ни когда. Так вот, закончив все приготовления на рудном дворе перед разливкой чугуна (чистка и углубление каналов для стока расплавленного чугуна, температура кипения которого примерно 1700 градусов по Цельсию (точнее не помню)), бригада вернулась в бытовку и обнаружила, что чая нет, да и сам дежурный по чаю куда-то исчез. Где этот проклятый м…м…м…мудрец? Почти хором гневно завопила вся бригада и все не сговариваясь пошли разыскивать дежурного по чаю. В бытовке остались лишь двое… Один решил вздремнуть после бурных выходных на даче, а у другого просто не было настроения кого-то искать. Да ещё крановщица в тот момент работала на кране, убирая с рудного двора лишний скраб. В этот момент произошёл взрыв…. Бытовку смыло чугуном первой, так как она располагалась довольно близко к доменной печи, а крановщица ещё долго металась по кабинке крана, как живой факел, но спасти её было уже невозможно… А что касается всех остальных, так они ещё долго благодарили того алкоголика, который своим разгильдяйством, получается, спас им жизнь… (примечание, одна плавка доменной печи составляет примерно 1780 тонн чугуна ). Случай с явлением Мадонны так же реален.
